Світло для душі

 
«Світло для душі» — відкриваємо цю рубрику для всіх користувачів, а особливо для тих, хто не може самостійно відвідати нашу книгозбірню — Тернопільську ОУНБ.
Хочемо Вам запропонувати ресурси нашої бібліотеки, щоб через книги зробити свій невеличкий внесок в сірі будні щоденного життя.
Сподіваємося, в запропонованій рубриці кожний знайде для себе промінчик світла, який освітить життя.
Запрошуємо Вас до спілкування, до діалогу — ми хочемо знати про вас більше… Адже всі ми люди, які мірою спілкування можемо одні одним дарувати світло для душі через книги – цікавинки, новинки…

Шановні краяни!

Ми готові допомогти людям з особливими потребами та літнім людям у доставці книг додому.  
Якщо Ви любите читати, проте не маєте змоги відвідати бібліотеку, Тернопільська ОУНБ спільно з Тернопільським міським територіальним центром соціального обслуговування населення готові допомогти Вам, людям з особливими потребами.
Волонтери, бібліотекарі принесуть Вам додому книги, періодичні видання із фонду Тернопільської ОУНБ відповідно до Ваших уподобань.
Звертатися у відділ міського абонементу Тернопільської ОУНБ.
  
Наша адреса: бульвар Шевченка, 15, телефон для довідок: 52-03-74.


Світлана Драган знову
відвідала нашу бібліотеку

У чудовий вересневий день до нашої бібліотеки завітала давня знайома, наша постійна читачка та давній друг бібліотеки з 2010 року, людина із сонячним, усміхненим обличчям та відкритою, доброю душею — Світлана Драган.
 Світлана Драган проживає у Петриківському обласному геріатричному пансіонаті.
Зліва направо: Наталія Білянська,
Оксана Гавенко, Тетяна Ковалькова.
Сидить Світлана Драган
 Це були вже другі її відвідини книгозбірні. У 2010 році відбувся благодійний вечір-зустріч «Неповторний та багатогранний світ Світлани Драган»: http://www.library.te.ua/library_news/2010_rik2010/nepovtornii_svit_dragan/

На жаль, через відсутність пандусу вона не змогла потрапити у приміщення бібліотеки, проте бібліотекарі міського абонементу змогли поспілкуватися з гостею біля її входу.
Світлана Драган часто подорожує містом на своєму електричному візку, який їй свого часу подарували поляки. На запрошення Наталії Білянської ми мали можливість вже вкотре зустрітися з цією цікавою людиною та дізнатися, чим вона живе та цікавиться сьогодні.
Світлана розповіла нам, що часто буває на Св. Літургії  у Архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Непорочної Діви Марії. У розмові з Світланою ми дізнались, що вона дуже захоплюється історією та архітектурою давнього Тернополя.
А ще наша співрозмовниця — прихильниця такого жанру літератури та кіно, як фентезі. На жаль, через поганий зір, вона не може багато читати, зате  переглядає екранізації творів  Джона Толкіна,  Урсули Ле Гуїн, Роджера Желязни
Світлана з радістю прийняла від нашої книгозбірні часописи з психології, які в свій час були подаровані читачами бібліотеки.
Сподіваємося на нові зустрічі з Світланою в нашій книгозбірні й надалі.

Наталія Білянська Тетяна Ковалькова, Оксана Гавенко, бібліотекарі відділу міського абонементу

      


Книжки для розуму й душі


Ось і настала весняно-тепла пора… Щасливо зустрівши СВІТЛЕ ХРИСТОВЕ ВОСКРЕСІННЯ, перебуваючи в світлих побажаннях та мріях, пропонуємо Вам завітати до нас в ТОУНБ та почитати книги про СВІТЛЕ, РАДІСНЕ, яке додасть наснаги до життя, — ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ!

Браун-Ґалковська, М. Дрібні справи / 
М. Браун-Ґалковська ; пер. з пол. Г. Теодорович. — Львів : Свічадо, 2006. — 72 с.
Ця книжечка про дрібні речі, до яких ми звикли і тому їх не помічаємо; про почуття, які в модерному суспільстві сприймаються як старожитні або дивакуваті, тому ми їх приховуємо; про чесноти, які світ відкидає як такі, що своє віджили, і тому ми їх соромимося.
Авторка не лише пригадує про ці «дрібнички», а ще й підказує, що ми стоїмо перед вибором, як і кожен християнин у цьому світі.

ЗАБУТІ ЧЕСНОТИ:

-           ПОСЛУЖЛИВІСТЬ
-           ТАКТОВНІСТЬ
-           ВИБАЧЕННЯ
-           СПІВЧУТТЯ
-           СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ
-           ЛАГІДНІСТЬ
-           ВДЯЧНІСТЬ
-           ТЕРПЛЯЧІСТЬ
-           ВІРНІСТЬ
-           ПАТРІОТИЗМ.


УЧИНКИ МИЛОСЕРДЯ:

-           ГОЛОДНИХ НАГОДУВАТИ
-           СПРАГЛИХ НАПОЇТИ
-           НАГОГО ЗОДЯГНУТИ
-           ХВОРОГО ВІДВІДАТИ
-           ПОДОРОЖНЬОГО В ДІМ ПРИЙНЯТИ
-           В’ЯЗНЯ ВІДВІДАТИ
-           ПОМЕРЛОГО ПОХОВАТИ
-           ЗАБЛУКАНИХ НАВЕРНУТИ.


Отець Ян Твардовський написав:
СВЯТІ – то так само люди, а не якісь слимаки-диваки…
Святі, бо не вдають із себе святих
Мерзнуть на зупинках
Переминаються з ноги на ногу
Сплять часами в півока
Вірять в любов більшу від заповідей
Завжди поспішають любити
Не мають а тому роздають
Такі слабкі що розсувають гори
Уміють жити і не дивуватися тим, що відходять

 Уміють умирати і не відходити.
 
  Мартін, Ч. Коли плачуть цвіркуни : роман про серце / Ч. Мартін ; пер. з англ. О. Гладкого. — Львів : Свічадо, 2012. — 336 с.
  «Роман про серце» відомого сучасного американського письменника Чарльза Мартіна — це роман про цінність, красу життя, про вірність, відвагу й мужність, глибокі почуття, дружбу і кохання…

 Колишній лікар-кардіолог, що виконував найскладніші операції на серці, не зміг вилікувати кохану. Він живе сумним минулим доти, допоки випадково не зустрічає важкохвору дівчинку. Даючи нове життя її серцю, він сам пробуджується до життя…

Портер, Е. Полліанна : повість / Е.
Портер ; пер. з англ. М. Карнаух-Шурпік. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2014. — 256 с. — (Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах «Світовид». Серія третя. література ХХ століття).

Ця книга — світовий бестселер. Кожного, хто перегорне її сторінки, вона зробить милосерднішим, вселить оптимізм у зневіриного. А чи вмієте ви грати в гру «в радість»? Якщо ні, то прочитавши цю книгу, — неодмінно зумієте! І світ одразу ж стане добрішим…
  
Чупа, О. Чому я вірю / О. Чупа. — Львів : Свічадо, 2008. — 88 с.
  Відтоді, відколи існує людина, вона роздумує про своє життя. Їй не байдуже дізнатись про те, що дає силу переносити страждання, не боятись смерті, що робить її життя змістовним, вартісним. Ця книжка допоможе знайти відповіді на запитання про віру, християнство, молитву, таємниці людини та Всесвіту. Життя в людини одне. Воно має свій початок і кінець. І проживає його людина лише раз, не маючи змоги повернутися назад, воскресити хвилини, години, дні, а можливо, й роки…

Наталія Білянська, провідний бібліотекар відділу міського абонементу.                        
Добро через книгу

У рамках благодійної акції «Милосердя через книгу» та з нагоди Міжнародного дня інвалідів бібліотекарі відділу міського абонементу Тернопільської ОУНБ відвідали членів громадської організації інвалідів «Сильні духом», що знаходиться в м. Тернополі на вул. 15 Квітня, 3.
  

 Реабілітаційний центр створений за ініціативи Надії Мосіюк та Мирослави Дубчак. Він об’єднує 30 людей з вадами опорно-рухового апарату, які разом прагнули подолати самотність та ізольованість від навколишнього світу. Незважаючи на свій фізичний стан, вони допомагають українським воїнам у зоні АТО — шиють одяг та інше спорядження.
Тетяна Ковалькова, завідувачка відділу міського абонементу
Тернопільської ОУНБ, вітає членів громадської
організації інвалідів «Сильні духом» із святом
Учасників спільноти поблагословив о. Ярослав Онищук, настоятель церкви Святого Архистратига Михаїла м. Тернополя. Бібліотекарі подарували їм книги, часописи, солодощі до святкового столу та розповіли про послуги, які надаються цій категорії користувачів, поділилися планами щодо співпраці на майбутнє. До них також завітали викладачі кафедри фізичної реабілітації здоров’я людини та фізичного виховання і студенти Тернопільського національного медичного університету імені І. Горбачевського, які опікуються здоров’ям членів спільноти.
 Учні вищого професійно-технічного училища подарували присутнім святковий концерт.

Хотілося б, аби про людей з особливими потребами згадували не лише в Міжнародний день інвалідів, а й у повсякденному житті. Тож не будьмо байдужими до проблем цих людей, та, об’єднавши свої зусилля, допоможемо тим, хто слабкий тілом, однак сильний духом.

Марія Гуменна, провідний бібліотекар відділу міського абонементу.

«Життя розписане по днях, в них доля зовсім непроста»

«Життя це не тільки те, що людина
прожила, але й те, що вона пам’ятає,
 й те, що вона про це розповідає»

Габріель Гарсія Маркес

Слабошпицький, М. Що записано в книгу життя: Михайло Коцюбинський та інші : роман / М. Слабошпицький.— Київ.: Ярославів Вал, 2014.— 496 с. – (БУкЛіт)

Автор книги Михайло Слабошпицький український письменник, журналіст лауреат низки престижних літературних премій, а
також Національної премії ім. Т .Шевченка.
Що ж записано в книгу життя Коцюбинських… Сім’ї українського письменника Михайла Коцюбинського. Саме ці моменти заторкнули глибоко Душу людську. І особисто мене зворушили…

КОЦЮБИНСЬКІ

ВІРА
Віра — вольова й амбітна жінка (дружина Михайла Коцюбинського) за своє життя неодноразово опинялася в тих ситуаціях, у яких важко втримати життєву рівновагу. Вона зазнала й буцегарні, й приголомшливої зради коханого чоловіка, їй довелося пережити смерті чоловіка й доньки.

ЮРІЙ
Саме прізвище старшого сина письменника винесло його нагору серед більшовицького істеблішменту. У 21 рік — народний комісар військових справ та головнокомандувач збройних сил радянської України.
В один день усе разюче змінилося довкола нього. У жовтні 1936-го Юрія арештовано та вивезено в Сибір, а 8 березня 1937-го засуджено і того ж дня розстріляно.

РОМАН
Його в родині називали «мізинчиком-мазунком». Він був дуже здібний. За прикладом старшого брата захопився соціалізмом і в усьому вступав у Юрієві сліди.
Роман блискуче робить кар’єру. П’ять років працює в Одесі кореспондентом газети «Чорноморська комуна». З Одеси їде до Харкова, де навчається в аспірантурі Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів. Далі стає директором Наукової бібліотеки й навіть очолює Книжкову палату України.
Та 26 вересня 1937 року на запитання, чи визнає підсудний себе винним… Воєнна Колегія Верховного суду СССР засудила Коцюбинського Романа Михайловича до розстрілу з конфіскацією майна….

ІРИНА
Ірина була літературно обдарована. Ще з дитячих літ писала «твори» й гралася в письменницю.
Після закінчення Чернігівської жіночої гімназії працювала в земській управі. В 1919 року евакуювалася з Чернігова, бо добре орієнтувалась, як ризикує собою, будучи сестрою Юрія Коцюбинського. В Казані пережила смерть сина Юрія, що помер від сухот у чотирирічному віці. Згодом, маючи тавро члена родини «ворогів народу», вона жила не своїм життям. Не повернувся з війни чоловік.

ОКСАНА
У ній примхливо поєдналися юна жіночність та ексцентричне хлоп’яцтво. Як і всі діти Коцюбинського, відзначалась обдарованістю, віршувала, писала статті й літературні огляди.
Віталій Примаков, із яким приятелювала ще від дитячих літ, став її першим і єдиним коханням. Дев’ятнадцятилітньою вийшла за нього заміж.
Як це часто буває в красунь, життя Оксани склалося трагічно. В січні 1920-го року в неї були складні пологи. Дитина народилася мертвою. А через дві години після пологів померла й Оксана.

Її чоловіка Віталія Примакова розстріляли через 17 років — у червні 1937-го року. А могили Примакова, як і могил братів Юрія та Романа, не знайдено.
Ось так, коротко та зворушливо-влучно Михайло Слабошпицький описав долі людські роду Коцюбинських, і не тільки, бо в цій книзі розповідається також про Євгена Чикаленка, Сергія Єфремова, Володимира Самійленка, Володимира Леонтовича, Володимира Винниченка та інших сучасників.
  Крім цієї, в нашій книгозбірні є ще й інші книги Михайла Слабошпицького.

Наталія Білянська, провідний бібліотекар відділу міського абонементу.



Святий, щиро закоханий в Україну     


Із заповідей спокою Івана Павла II:


  •  Саме сьогодні зважатиму на свою поведінку: буду привітним до людей, не буду критикувати, виправляти чи вдосконалювати нікого, окрім себе.
  •  Саме сьогодні відведу кілька хвилин свого часу для читання. Як їжа потрібна тілові, так добра книжка потрібна для духовного життя.
  •   Саме сьогодні зроблю якийсь добрий вчинок і нікому про це не скажу.
  Мощі папи римського Івана Павла II,  або, як його ще називають, «Папи миру», знаходяться в  Архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у Тернополі.

Книги про життя і творчість Івана Павла II 
з фонду  відділу міського абонементу:


Тетяна Ковалькова, завідувач відділу міського абонементу.




І пам’ятайте: піст — не дієта,
а свідомий крок людини, яка має віру

Хтось вважає, що сучасній людині постити недоречно? Хтось інший таки постить, зосереджується виключно на харчуванні, мовляв, треба очистити організм? Ще хтось хоче постити, але йому це дається важко?
Великий піст — це підготовка християн до найголовнішого свята — Пасхи, Воскресіння Христового. Це період осмислення людиною всього свого земного життя, починаючи від самого початку аж до кінця. Це водночас є засіб, за допомогою якого людина висловлює свій жаль, скорботу, а також каяття перед Творцем світу за вчинені свої гріхи: словами, думками, діями, намагаючись у такий спосіб духовно-морально вдосконалюватись перед Богом через своє смирення, терпіння і любов.
«Значення посту полягає не у стриманості від їжі, а в усуненні гріхів, — навчає святитель Йоан Золотоустий. — І хто обмежує піст тільки стриманістю в їжі, той, властиво, безчестить його. Ти постиш? Доведи мені це своїми ділами! Якими, скажеш, ділами? Коли побачиш бідного, дай милостиню. Коли маєш ворога, примирися! Коли побачиш свого друга щасливим, не заздри! Хай постяться не тільки уста, але слух, зір, ноги, руки та всі члени нашого тіла... Що за користь, коли ми стримуємося від страв, а гриземо і з’їдаємо братів».
Під час посту варто додати зусиль, щоб поглибити свої стосунки із Богом і людьми.
Піст без молитви — зовсім не піст. Свою звичайну «немолитовність» нам зручно списувати на міський ритм життя, родинні турботи, проблеми. Спробуймо під час посту звільнити для молитви бодай по десять хвилин зранку та ввечері.
Чимало святих закликають нас не залишати духовного читання. Піст — відповідний час, щоб ввести цю практику в життя. Читання Святого Письма, творів різних християнських авторів — прекрасна підтримка в час випробувань.


У відділі міського абонементу Тернопільської ОУНБ діє постійна полиця «Історїї для роздумів». На ній представлено видання духовної тематики, де Ви можете також ознайомитися із літературою, присвяченою різним аспектам релігійного посту.

 Марія Гуменна, провідний бібліотекар відділу міського абонементу.





«Гора, що покохала пташку»


Маклеррен, Е. Гора, що покохала пташку / Е. Маклеррен; пер. з англ. О. Заєздного. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2014. — 32 с. : іл.

 
Надзвичайно вражаюче оповідання «Гора, що покохала пташку» відомої американської письменниці Еліс Маклеррен. Зворушливі стосунки пташки з самотньою горою — приклад справжньої дружби, яка нікого не залишить байдужим.
Книга випромінює доброту, любов, надію. Вона проймає до глибини душі, вчить толерантності, вірності, турботи про інших, відповідальності за свої вчинки…
У кожному з нас є щось від Гори. Коли на душі радісно, то не хочеться втрачати цього відчуття. Це оповідання про життя і любов та про дивовижну силу їх єднання…

Посеред безлюдної рівнини самотньо стояла Гора. На її голих камяних схилах не було жодної рослини; ні тварини, ні птахи, ні комахи не могли жити на ній. Сонце зігрівало Гору, вітер холодив її, і лише дотик дощу та снігу знала вона.

Не було більше нічого і нікого, чиє торкання можна було б відчути. Щодня і щоночі Гора дивилася в небо, спостерігаючи за рухом хмар. Вона знала шлях сонця, що крокувало небом удень, і хід місяця, який плив по небу вночі. Безхмарними ночами вона спостерігала неспішне кружіння далеких зірок. Не було більше нічого й нікого, що можна було б побачити.

Та одного дня зявилася маленька пташка. Вона облетіла навколо Гори. А потім сіла на виступ, щоб відпочити і почистити піря. Гора була вражена, адже нічого схожого не зявлялося з неба раніше.
— Що ти таке? — запитала вона. — У тебе є імя?
— Мене звати Джой – відповіла та. – Я пташка. Я прилетіла з далеких країв, де всюди зелено. Щовесни я пролітаю високо в небі в пошуках найкращого місця, де я змогла б звити гніздо та виростити моїх пташенят. Коли я перепочину, то продовжу пошуки.
— Я ніколи не бачила нічого схожого на тебе, сказала Гора. — Ти справді мусиш летіти? Хіба ти не можеш залишитися тут?
Джой похитала головою.
 — Пташки — живі істоти, — пояснила вона. Нам потрібна їжа та вода. Тут немає рослинності, і мені нічого їсти; тут немає струмків, і мені ніде напитися.
— Якщо ти не можеш залишитися, то можливо, прилетиш сюди ще раз? — запитала Гора.
Джой на мить стихла.
 — Я долаю великі відстані, — врешті-решт промовила вона, — і я зупинялася перепочити на багатьох горах. Усім інших горам було байдуже, чи я прилітала, чи відлітала. Тому я з радістю повернуся до тебе. Але я можу прилітати лише на весні, перед тим, як лаштуватиму гніздо. Від тебе так далеко до їжі та води. Тому я зможу залишитися лише на кілька годин.
 — Я ніколи не бачила нічого схожого на тебе,  —  повторила Гора. – Навіть якщо ти прилетиш хоча б на кілька годин, я буду щасливою побачити тебе знову.
— Є ще одна обставина, яку ти маєш знати, — сказала Джой. – Гори живуть вічно, а пташки – ні. Навіть якщо ми зустрічатимемося щовесни за мого життя, таких зустрічей буде небагато. У птахів короткий вік.
— Мені буде дуже сумно, коли однієї весни ти не прилетиш, — сказала Гора, — та я журилася б ще сильніше, якби ти полетіла зараз і більше ніколи не повернулася.

Джой принишкла до схилу. А потім вона залилася ніжною піснею  — і це була перша пісня, яку будь-коли чула Гора. Заспівавши, Джой промовила: — Жодна гора досі не переймалася, прилітаю я чи відлітаю. Тому я даю тобі обіцянку. Щовесни упродовж мого життя я прилітатиму до тебе. Проте я не буду жити вічно, тому одну доньку я назву своїм імям – Джой і розповім їй, як тебе знайти. Кожна Джой матиме доньку, якій вона теж дасть імя Джой. І тоді плин років не матиме жодного значення. Щовесни до тебе прилітатиме друг, щоб побути з тобою, політати над тобою і заспівати тобі».

 Наталія Білянська, провідний бібілотекар віділу міського абонементу.

Сто найвідоміших українців



Запропонована до дискусій книга «100 найвідоміших українців». Сто портретів видатних представників українського народу – це долі ста непересічних постатей, які присвятили себе боротьбі за українську державу, її розбудові, ратним подвигам, створенню художніх шедеврів, унікальних літературних творів і чудес техніки. Та хоч би чим вони не займалися, всіх їх об’єднує українська земля, на якій вони народилися і процвітанню якої присвятили своє життя, талант і покликання.



(100 найвідоміших українців. — Київ:  «Автограф», «Орфей», 2005.— 640 с.).



Ця книга  складається із 4-х розділів, які відтворюють такі епохи та постаті:





1.    Київська Русь

2.    XVI-XVIII століття

3.     XIX століття

4.    ХХ століття



Перший із розділу включає перелік таких велетнів духу:


Кий, Аскольд, Ольга, Святослав, Св. Володимир, Ярослав Мудрий, Анна Ярославна, Іларіон, Антоній Печерський, Нестор, Володимир Мономах, Дмитро, Данило Галицький.



Другий розділ оповідає про  таких особистостей:


Дмитро Вишневецький, Костянтин Острозький, Мелетій Смотрицький, Петро Сагайдачний, Іов Борецький, Петро Могила, Інокентій Гізель, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Туптало, Стефан Яворський, Григорій Сковорода, Баал-Шем-Това, Кирило Розумовський, Олександр Безбородько, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, Дмитро Бортнянський, Артемій Ведель, Іван Котляревський.



Третій розділ ХІХ ст., наведено такий перелік найвідоміших українців цієї епохи:


Михайло Максимович, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Терещенко, Володимир Антонович, Олександр Потебня, Михайло Старицький, Михайло Драгоманов, Архип Куїнджі, Микола Лисенко, Ілля Рєпін, Ілля Мечников, Вікентій Хвойка, Ізмаїл Гаспринський, Іван Франко.



Четвертий розділ охоплює найбільш наближене до нас ХХ ст., людей які жили і творили заради України та українців:


Шолом-Алейхем, Володимир Вернадський, Владислав Городецький, Андрей Шептицький, Євген Патон, Михайло Грушевський, Агатангел Кримський, Леся Українка, Соломія Крушельницька, Павло Скоропадський, Рейнольд Глієр, Сергій Єфремов, Андрій Мельник, Казимир Малевич, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Лев Ревуцький, Михайло Бойчук, Георгій Нарбут, Лесь Курбас, Зельман Ваксман, Нестор Махно, Ігор Сікорський, Василь Єрошенко, Михайло Булгаков, Євген Коновалець, Павло Тичина, Йосип Сліпий, Олександр Довженко, Дмитро Чижевський, Юрій Кондратюк, Голда Меїр, Катерина Білокур, Іван Козловський, Микола Бажан, Павло Вірський, Серж Лифар, Іван Багряний, Сергій Корольов, Олена Теліга, Роман Шухевич, Степан Бандера, Олександр Маринеско, Віктор Глушков, Сергій Параджанов, Василь Стус.  








Пропонуємо вашій увазі уривки розповіді із книги про нашу славетну землячку — всесвітньовідому співачку Соломію Крушельницьку (1872—1952).





Велика відданість музі класичного співу й надзвичайна природна обдарованість ввели її в сузір'я найвидатныших вокалістів XIX—XX ст. ЇЇ творчість мала величезний вплив на розвиток вокального та оперного мистецтва світу.
Батька, Амвросія Крушельницького, Соломія любила все життя, її дитинство пройшло під знаком цієї любові. Спершу він захопив її своєю добротою, а пізніше — ерудицією і потягом до знань. Крім богословських книг, у його бібліотеці були твори В. Шекспіра, Г. Гейне, Й. Шіллера (німецькою), Т. Шевченка, І. Франка, журнали, які видавали І. Франко і М. Павлик.

У шість років Соломія вперше сіла за фортепіано. Школу не відвідувала, бо її в селі не було, дітей учив сам батько. Всі в родині любили музикувати, але найбільше — Соломія, яка просиджувала за інструментом годинами.
Згодом Соломія їздила на уроки музики до Тернополя, а в 10 років почала співати в концертах хору товариства «Руська бесіда». У 12 років Соломія виступала в концерті на честь Тараса Шевченка. Після цього її стали запрошувати до участі в аматорських виставах товариства «Руська бесіда», в хорових концертах польського товариства «Лютня», тернопільського «Бояна». Вона з успіхом виконувала твори М. Лисенка, Н. Нижанківського. Читала твори Т. Шевченка, І. Франка, Й. Кобринського.
Старший брат Антон розумів виняткову обдарованість сестри.


Попри думку міщанства, що, мовляв, порядна дівчина, ще й священикова донька, не повинна виступати на сцені, Антон переконав батька віддати Соломію вчитися. Позичили грошей, і восени 1891 р. вона почала навчатися у Львівській консерваторії. Вчилася грі на фортепіано у професора Владислава Вшелячинського, а співу — у професора Валерія Висоцького. Виступала на студентських вечорах, у концертах музичного товариства «Боян».

Навчання закінчила у 1893 р. зі срібною медаллю й відзнакою. В дипломі є унікальний запис, що робить честь далекоглядності її педагогів: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени...Дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її меццо-сопрано, освіта музична, велике почуття краси, природна зовнішність, сценічна постанова, усі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучність».


Природа обдарувала Крушельницьку вмінням розкривати таємниці характерів різних театральних персонажів, і вони, такі несхожі один на одного, з незмінним успіхом оживали на сцені.
1904-й був для уславленої артистки роком творчих випробувань. На неї чекав Рим, театр «Констанці» — місце її перших виступів. «Аїда», «Валькірія», «Адріана Лекуврер» — віхи її творчого успіху. Незабутні були «єгипетська рабиня», войовнича, пристрасна й водночас сувора постать Брунгільди, блискуча, талановита і запальна Адріана. За цим щасливим сезоном були інші ролі в міланському театрі «Ла Скала», туринському «Реджо», неаполітанському «Сан Карло», палермському «Мессімо». Потім співачкою захоплювалися в Росії, Польщі, Іспанії, Північній Америці. Живучи в Італії, вона співала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Бразилії...

У 1906 р. Соломія гастролювала в неаполітанському театрі «Сан Карло». Несподівно сталося виверження вулкана Везувій, що отруїло атмосферу в місті. Лікар театру через небезпеку для голосових зв'язок співаків порадив залишити Неаполь. Співачка була змушена перервати контракт із театром. Вона повернулась у Віареджо, де її викликали до суду за порушення контракту. Захищав її адвокат Порціо, який виграв справу, скориставшись  для необхідних контактів зі своєю клієнткою послугами адвоката з Віареджо Чезаре Річчоні, колишнього мера цього містечка. Так Крушельницька познайомилася з красивим, культурним чоловіком, знавцем і шанувальником музики, а в 1910 р. одружилася з ним. Крушельницька знайшла омріяний постійний дім у приморському містечку Віареджо у триповерховій віллі на вулиці Кардуччі. На першому поверсі була велика кімната з фортепіано й нотною бібліотекою, на стіні — картини, портрети Соломії пензля відомих художників і фотографії співачки.

Соломія нарешті мала поруч людину, котра не просто була в захваті від неї як славетної примадонни, а й глибоко розуміла і поважала її творчі змагання, забезпечувала їй домашній затишок, підтримувала в нелегкому житті гастролюючої зірки. Вони були нерозлучні, та, на жаль, не мали дітей.

В Італії Крушельницька прожила близько сорока років. По смерті чоловіка вирішила повернутись на Батьківщину. В серпні 1939 року вона переїхала до Львова, де мала власний будинок.

1944 р. Крушельницька стала професором Львівської консерваторїї імені М. В. Лисенка. Вона була унікальним педагогом: на заняттях-лекціях багато співала сама, виправляла помилки учнів власним виконанням. Своїм студентам вона прищеплювала навички справжньої вокальної культури.

Подиву гідні сила її волі, енергія, а також лагідна вдача, мужність у душевних незгодах і фізичних стражданнях. Крушельницька зламала ногу в стегні, посковзнувшись на тротуарі. Долаючи нестерпний біль, вона зуміла дійти до сестри Емілії Стернюкової. Мужньо перенесла дві операції, але весь час кульгала.

Останній концерт Крушельницької відбувся наприкінці 1949 р. у Великому залі Львівської філармонії. Похилого віку сива худенька жінка вийшла на сцену трохи накульгуючи, з паличкою в руках, зупинлася біля фортепіано...І раптом сталося диво: перші акорди ніби повернули їй молодість! Голос звучав сильно, в повному діапазоні, постать стала рухливою, пружною — молодою, пломеніли очі, які підкорювали колись тисячі глядачів у різних країнах світу..Хоч довго витримати таку напругу здоров'я не дозволяло — підводило дихання, співала вона в той вечір багато, і, як завжди, закінчила концерт виконанням українських пісень. Соломії Крушельницькій було тоді вже 77 років...

Серце найславетнішої української співачки зупинилось 16 листопада 1952 р. Поховано Соломію Крушельницьку на Личаківському кладовищі у Львові. В пам'ять про неї в незалежній Україні засновано Міжнародний конкурс оперних співаків імені Соломії Крушельницької. А настання третього тисячоліття ознаменувалося перейменуванням на її честь Львівського оперного театру.

Наталія Білянська, провідний бібліотекар відділу міського абонементу.




Великодня традиція українців




Великоднє диво : оповідання, легенди, казки / упоряд. З. Жук. — Львів : Свічадо, 2009. — 176 с.

 
 Книжка «Великоднє диво» — перша із «великодньої антології» — доносить до української родини широке й різноманітне зібрання великодньої прози, повертає забуті імена, ознайомлює читачів з новими творами.
До збірки увійшли оповідання за євангельськими мотивами, авторські легенди, літературні обробки народних легенд, казки, а також підбірка різноманітних творів про писанки.



Дана книга складається з 4-х розділів:
 1 розділ: Біблійні оповідання та перекази
 2 розділ: Флористичні легенди
 3 розділ: Про писанку
 4 розділ: Великодні казки



Зірка Мензатюк «Писанка» (оповідання із книги):












Орнаментальний розпис писанок — давній вид народного образотворчого мистецтва. Своїм корінням писанкарство сягає часів язичництва, але дожило до наших днів і є цінним надбанням культурної скарбниці українського народу. Монографічне дослідження «Писанки Українських Карпат» Олексія Соломченка (19202002) — члена Національної Спілки художників України, лауреата премії ім. Юрія Шкрібляка, заслуженого працівника культури України, мистецтвознавця — підсумок наукових пошуків і досліджень впродовж усього життя. 

Автор розповідає про звичаї і обради, пов’язані з писанками, про символіку та зміст орнаментальних зображень, про техніку розпису, консервацію та реставрацію писанок, про майстрів писанкового розпису з гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, про писанкарство в діаспорі.


Соломченко, О. Г.  Писанки Українських Карпат /  О. Г. Соломченко. — Ужгород :  Карпати, 2004. — 240 с. : іл.


Народ живе красою,
Вміє не лише створити,
А й обезсмертити себе
У прекрасному.
Стільки стрілося у писанці!
Казка, пісня, бувальщина,
Материнська колискова
І росяна стежина дитинства,
 Вінок першого кохання
І дужість повноліття,
Мудрість старості,
І присмак вічності
У присмерку вечірнього неба.
З радістю – смуток,
З усмішкою надія…
Добирайте,
Осмислюйте,
Повертайте скарби народові,
Котрий примножить їх знову і знову.
                        (Михайло Стельмах)


Писанка це неповторне багатство…
Його треба берегти, як безцінний скарб!
Нам слід пишатися ним перед усім світом!
                            (Олександр Довженко)



Писанки (орнаментовані пташині яйця) — одна з форм українського народного розпису, своєрідні, живописні мініатюри.
Мабуть, жоден вид народної образотворчості не має такої різноманітності орнаментальних елементів та мотивів, як писанки, не кажучи вже про багатство композиційних варіантів, кольорових сполучень, організацію і довершеність чіткого ритму, симетрії та рівноваги. Хвиля часу докотила до нас оте диво з сивої слов’янської давнини, і воно живе, гріє серце — буйноквітний символ щедрості української землі.

Дохристиянське походження писанки нині вже не підлягає сумніву. Доведено, що зародилась вона в глибоку, ще язичеську давнину.
Крашені й орнаментовані пташині яйця — крашанки і писанки – утвердилися  в обрядах багатьох народів світу за кілька тисячоліть до прийняття християнства. В системі вірувань вони пов’язувалися з яйцем як джерелом життя, початком Всесвіту.
   Писанка в минулому була не просто орнаментованим яйцем. Вона зберігала від хвороб, охороняла хату від блискавки і пожежі, сприяла родючості культур. Писанками обмінювалися на знак приходу весни.

Писанки у нашого народу мають значення до певної міри талісмана. Свячені писанки, або взагалі освячувані яйця є першою стравою, яка переломлює піст. Писанки приносять любов і приязнь. Ними обдаровують дорогих гостей.

Ось легенда, яка розповідає про писанку: Коли цісар Тіберій, довідався про засудження і смерть Ісуса, то дуже розгнівався і покликав намісника Пилата до себе в Рим, щоб той йому звітував про цю подію. Боячись гніву цісаря, Пилат взяв із собою одежу Христа, за яку солдати під хрестом кидали кості (жереб) і яка мала ту чудодійну особливість, що кожному, хто її носив, дарувала любов і ласку людей. Маючи той одяг на собі, Пилат скільки б разів не ставав перед цісарем, завжди мав сердечний прийом, і Тіберій завжди забував про докори, які мав тому робити. Але ось прибула з Палестини в Рим Марія-Магдалина, і ставши перед цісарем, подала йому в дар яйця пофарбовані на червоно, вітаючи при тому: «Христос Воскрес!». Тоді Тіберій пригадав, про що мав питати Пилата, і вислухавши від Марії-Магдалини розповіді про Спасителя й про його одяг, наказав відібрати від Пилата і винного покарати. А християни, довідавшись про це вітання Марії-Магдалини, почали також в річницю Воскресіння Христового фарбувати яйця і обдаровувати ними один одного, вітаючись радісними словами «Христос Воскрес!» Таким, за  християнською легендою, засвідченою в грецьких рукописах вже в Х столітті, був початок вживання писанок…

Наталія Білянська, провідний бібліотекар відділу міського абонементу.

Немає коментарів :

Дописати коментар