24.03.17

Поетичний відеомарафон «У слові розкривається душа»


 У Всесвітній день поезіі працівники обласної універсальної наукової бібліотеки  запрошували всіх охочих на поетичний відеомарафон «У слові розкривається душа». Відеокамера записувала шанувальників її величності Поезії, а потім це відео можна буде переглянути на сайті бібліотеки.
Ведучі заходу бібліотекарі Наталя Білянська і Марія Гуменна привітали усіх з Міжнародним днем поезії, наголосивши, що поетичне слово проникає в таємниці людської душі, закликає нас мислити образно, допомагає спілкуватися, розширює кругозір, формує світогляд, робить нас досконалішими.

Марія Гуменна зробила презентацію нових поетичних надходжень. До речі, в бібліотеці є унікальні рідкісні видання світової поезії з 1940 року і до сьогодні.  Найсвіжіші — поетична  антологія світової поезії «Книга життя», «Книга любові», «Книга смерті». Поезія допомагає вірити в краще і творити дива. Саме такої думки дотримувалися закордонні українці, зібравши по крупинці три томи  чудового поетичного слова — двотомник «Листок з вирію» і «Листок з вирію. Журавлик» — збірка дитячої поезії.
Автори цих книжок  нагадують птахів, що полетіли у вирій та й не повернулися. Вони змушені були творити Україну далеко від неї  – в Німеччині, Англії, Америці, Канаді, Бразилії, Австралії, Аргентині...— сказала презентантка, —   допомагали їм  любов, віра й надія. Вони жили  з Україною душею й серцем, словом і почуттями.  За  час еміграційного буття вони створили безліч книг, альманахів, читанок, хрестоматій, журналів. Із усього кращого, що написали українські письменники для дітей за межами Батьківщини, вийшла цікава й вартісна антологія. Наразі  – поетична. Сподіваємося, що кожне ім’я цього видання стане для  читачів приємним і незабутнім відкриттям.

Власне, тому ЮНЕСКО і запровадило  Всесвітній день поезії, що саме ця ланка літератури здатна відповісти на найгостріші та найглибші духовні запити сучасників. У неї всеосяжна мова, що передає прагнення людей жити разом,  творити разом,  самостверджуватися, прогресувати, робити світ барвінковим і веселковим. На відеомарафон у бібліотеку завітало  трохи не сотня людей, які із задоволенням читали авторські та улюблені вірші. Ми зараз гостро відчуваємо  проблему збереження духовності, переживаємо  кризу культури. А якщо ренесанс розпочати з поезії? ЇЇ популяризація такими заходами   може стати  одним  із засобів збереження  і примноження  духовних цінностей.


Про поезію-скарб, де діаманти величиною в слово, говорила голова міської «Просвіти» письменниця  Дарія Чубата. Вона читала патріотичну поезію і зворушливі дитячі вірші із своєї збірки «Грона любові».
— Поезія —  це вишукана річ для власного духу. Якщо не читатимуть люди поезію, то втратять багато у сенсі пошуку смислів у цьому світі. Я так вважаю, може, тому, що сама пишу поезію і хочу, щоб її читали — сказала  просвітянка. Поезія – це щось таке, що має бути в кожного, своє маленьке відкриття, свій малесенький храм літератури у домі, куди заходиш, береш книжечку, і тобі від того стає світліше і відрадніше на душі.

 Тетяна Дігай видала майже десять збірок творів — прозових і поетичних. У день поезії  ділилася з присутніми поетичними рядками зі своєї книжки «Імпровізації». Письменниця початківцям  побажала, щоб спочатку прочитали те, що написали до них. А ще — щоб не боялися писати про болюче, очевидне, не думали, що політичні, національні, економічні проблеми лежать поза площиною поезії. Поети — лікарі суспільства, оздоровлюють  словом, думкою,  силою  духу, наснажують, не дають душі зачерствіти.

 Михайло Левицький підкорив серця присутніх посвятою Ліні Костенко, яку написав у 22 роки, а пані Ліна тоді  була вельми втішена такою увагою. Пан Михайло наголосив, що істинний поет ніколи не пише, воно все дається згори, водить рукою. Поет стає посередником  між тією силою і чистим аркушем. І той потік слів не зупинити. Стає зрозуміло, що людина, котра  знаходиться у фокусі поетичного слова — це складна особистість, чутлива до найдрібнішої неправди, інтелектуально багата. ЇЇ вірші  не просто точна рима, а зірваний спокій, голос натрудженого серця, душі тривога. Таку поезію представила молода поетеса Ліля Костишин.  Без сліз не можна було слухати поему, присвячену Синові, якого  вона народила не для війни, а для розвою України, її слави. Подарувала поетеса і ліричні мотиви.

 Тема війни, бажання звільнити свою землю від підступного загарбника лягла червоною ниткою в канву відеомарафону. Вулканічно звучали рядки  Володимира Барни,автора понад двадцяти поетичних збірок, про те, що ми мусимо добити ту «гадину», яка вп'ялася зубами у нашу землю і нашу душу. Бо поет «це нерв, природою вирваний із тіла Землі. І стоїть він на перехресті усіх доріг Всесвіту, і вдаряються в нього всі тривоги людські і земні». Вірш про віру в закінчення війни читала і поетеса Оля Атаманчук. А ще вона представила дитячу лірику із  своєї книжечки «Як весна».

Поезія творить чудеса. Як би нам хотілося силою слова зупинити війну, — сказав  прес-офіцер Тернопільської 44 артилерійської бригади Юрій Кульпа,— заримовані серцем рядки на папері  стають історією, яку колись читатимуть, відчуватимуть  нашу душу, енергетику, емоції.
Офіцер  читав вірші про  «безсонні ночі і сірі дні», про силу духу солдатського і бажання  захистити свою землю, повернути мирне небо.  Життєствердно звучали поетичні рядки Віти Стронської «Я повернусь» у його прочитанні.

 — Поезія надихає, звеличує, штовхає на подвиги,— сказав Юрій Кульпа,— вірші найвідоміших поетів світу окриляють закоханих романтиків, запалюють відчайдушних любителів пригод, спонукають до боротьби за свої права.

Солдати, які прийшли на цей захід, були не просто вдячними слухачами, а й активними учасниками. Зворушливо звучали рядки лірики  в устах Володимира Русакова.

Юрій Заблоцький
Борис Гуменюк
 Завдяки сучасним технологіям зв'язку зі святом поезії учасників відеомарафону привітали  віршами з війни українські воїни, наші земляки  Борис Гуменюк, захисник Донецького  летовища Юрій Заблоцький, з Луганщини  — Василь Старун. Вони читали не лише сьогоднішні вірші, а й поезію Великого Кобзаря, ніби щойно написану.

 Тетяна Римар недавно почала писати, після трагедії. Син не повернувся з фронту. Римовані рядки  пані Тетяни огортали сумом і печаллю, але слово їй допомогло підняти голову і зрозуміти, що життя триває і воно неповторне. Пані Тетяна поезію назвала дивним ліком для людей зневірених  у своє воскресіння.

Ловлю себе на тому, що одержую  від цього дійства  якусь потужну енергетику, місце стає ніби намоленим. Особливість  поетичних рядків, передусім, у тому, що вони дуже глибоко відображають внутрішнє єство тих, хто їх написав, викристалізовують  почуття та надії,  сповнені щирими переживаннями.  А гарне виразне віршування ніби долучає  до внутрішнього світу  творців цієї словесної дивовижі.

Про окриленість поезії, свободолюбство, широкий діапазон  почуттів, які вона дарує нам, говорили, читаючи свої та улюблені вірші, педагог, давній друг бібліотеки Ярослав Керничний, Емілія Крамар, Богдана Дурда, Наталя Небельська, Оксана Гавенко, Наталя Білянська, Марія Гуменна та інші. Марія Крупа читала вірші світлої пам'яті Левка Крупи із його збірки «Міра болю». Поетеса із Борщова, яка впорядкувала   чотири томи  тематичної поезії українських та борщівських авторів і має до двадцяти своїх збірок, презентувала твори ще не опубліковані — гострі, сучасні, виболені.
  
У залі панувала духовна та щира атмосфера впродовж всього відеомарафону, який тривав з 11 до 19 години. Було багато цікавих поезій: саркастичних, комічних, надзвичайно драматичних, талановитих. Вони були сповнені глибокого змісту, сильних, високих почуттів.

Біля  мікрофона зібралися люди, які відчували, що це неповторність, «музика для душі», що поезія «...безсмертний дотик до душі», як писала  всіма улюблена Ліна Костенко. І це так, бо про одну і ту ж подію поети говорять по-різному, голосом власного серця.  Заворожила присутніх  поезія Надії Німець, Юрія Вітяка і Олександра Костюка — учасників літературної студії «7 герц». Вони розповіли, що назва студії  означає особливу частоту текстів, а стиль, у якому вони пишуть, — «артхаус», тобто зрозумілий не для всіх. Їх поезія розбудила болючі життєві спогади своїми філософськими мотивами.

Цікаво було пошелестіти листками збірок із віршами улюблених поетів-класиків і мені. Ваша покірна слуга віддала шану Ліні Костенко, чиї вірші, як крилаті вислови прижилися між нами. Легко запам'ятовуються,  прості і водночас глибокі, символічні,  пророчі. Забігаючи наперед, відзначу, що твори  Ліни Василівни зайняли гідне місце в поетичному хорі, як і твори Великого Кобзаря.  Не могла я не прочитати і поезію нашого знаменитого земляка Степана Галябарди, адже завдяки цьому поетові  скрізь, де читають його книжки, знають, що Тернопіль «таки стоїть у центрі світу». Яскраву стрічку у відзначення  Дня поезії внесли і школярі Тернопільських шкіл №2 і №24 віршами Івана Франка, Володимира Сосюри, Бориса Олійника, Олександра Пушкіна, Генріха Гейне та інших поетів.

Обговорюючи з організаторами-працівниками відділу абонементу бібліотеки хід  відеомарафону, ми дійшли висновку, що навіть за умов драматичних подій у державі та скрутної економічної ситуації, ми все одно потребуємо духовного життя – того, що б піднімало над буденністю і давало надію у майбутньому. Всі ми – передусім люди, з глибоким внутрішнім світом. Цей захід  засвідчив, що поезія  об'єднує різних людей,  допомагає усвідомити, що ми не самотні у цьому бурхливому світі. Хочеться вірити, що нас дійсно очікує відродження  не лише у сфері культури, літератури, а й інших життєвоважливих галузях. І впевненості нам додає віра поета-дисидента, політв'язня за любов до України, лауреата Національної премії імені Т.Шевченка, Героя України  незабутнього Миколи Руденка:

«Прийде віщий туман,і в його молоці
Невгасима зоря над землею воскресне.
Сонце зніме утому з натруджених рук,
Всесвіт кине на плечі блакитну кирею…
Кизякова,солом’яна,чорна від мук,—
Станеш ти, Україно, тією зорею».



   


Людмила Островська, заслужений журналіст України

Немає коментарів :

Дописати коментар